Различия?

- Экономика в заднице. Она держится только на потоке халявных денег, который неуклонно уменьшается. Страна давно ничего не производит, кроме понтов. Всеобщее падение морали у населения. Читать книги - считается западлом. Мужчины, женщины и даже дети пьют, курят и беспорядочно тр%%аются. Зажравшиеся правители - на понтах. Они давно оторвальсь от реальности и верят в свою божественность. Постоянные и никому не нужные провокации и ссоры с соседями. Озверевшие силовики давно не способны защитить страну, зато регулярно грабят собственных граждан...
- Женя, хватит читать газеты. Иди учить уроки.
- Так я и учу. Нам задали тему об упадке и падении Римской империи.

Борцунам з режимом

Після посадки Тимошенко можна робити такі висновки:
1. Правлячий режим діє абсолютно неадекватно. Які причини цього - не знаю, але режим не здатен навіть дбати про власні інтереси.
2. Цей режим - надовго. Забудьте про вибори. Їх не буде.
3. Режим патологічно боягузливий і до усеру боїться за свою шкуру, тому буде гасити будь-яку крамолу, не розбираючись.
4. Народ України не заслуговує на цей режим. Він заслуговує на набагато гіршого президента, але Бог пожалів нас та дав нам порівняно тихого бєзпрєдєльщіка.
5. Борцуни з режимом мають вибір:
- стати клоунами у підарасів (ходити на мітинги, писати петиції, писати у бложиках, створювати громадські організації);
- убитися об стіну (лізти битися з берткутами, організовувати радикальні акції, крутити на кухні вибухові пристрої);
- провести грандіозну роботу по науковому осмисленню сучасної політичної ситуації в Україні, зрозуміти причини постійних поразок націонал-патріотичних сил, радикально змінити стратегію та тактику боротьби та створити чіткий план дій.

Проблеми.
1. Не всі опозиціонери, хто Януковича лають. Є купа політиків, вожаків та блоггерів, які вже непогано влаштувалися й не хочуть робити великі подвиги на боротьбі з режимом.
2. Ті, хто не належить до вищезгаданої категорії, страждають на ілюзію, що убивши %такий-то політик%, %такий-то політик% і %такий-то політик% вони швидко досягнуть даного результату, тому фокусують увагу на стрілецькій та силовій підготовці.
Вони вірять, що у підпіллі живуть лише щури. Таким людям потрібно пояснити, що їх покоління вже не має права на помилку, тому діяти потрібно зовсім новими методами і старі теоретичні напрацювання українських націоналістів не допоможуть. Без дуже довгого підготовчого періоду, значної теоретичної роботи перемоги їм не бачити. Для того, щоб нормально підготуватися до майбутніх виступів, необхідно залягти на дно.

Висновок: для перемоги потрібні патріоти з чітким розумінням теперішньої ситуації та своїх цілей. Для того, щоб були патріоти, їм не можна зараз лізти на рожен без жодних шансів на перемогу. Для того, що з'явилося розуміння теперішньої ситуації та своїх цілей, потрібно провести грандіозну розвідувальну та дослідницьку роботу в Україні.

"Донецкая правда" Как мы сделали свою газету

Originally posted by frankensstein at "Донецкая правда" Как мы сделали свою газету
Вчера мы сделали и отпечатали первый номер газеты "Донецкая правда" тиражом 3 000 экземпляров. Пока негусто, но в будущем есть надежда развернуться получше. То, что вы видите на фото, скорее пилотный проект, чем полноценный номер. Со временем дизайн претерпит немало изменений.

Некоторая кривизна верстки объясняется тем, что газету я верстал впервые в жизни. Можно было заказать верстку у специалистов за деньги, но это было не интересно. Мне хотелось обязательно научиться верстать самостоятельно, поэтому я долго и упорно выносил мозги знакомому верстальщику пока в конце-концов с горем пополам не научился пользоваться InDesign'ом. Получилось не супер, но зато с некоторым налетом повстанчества, как "Лимонка" из середины 90-х.




Сделать газету вовсе не так дорого, как об этом думают. Чтобы напечатать этот номер в типографии мы потратили 1100 грн. Такую сумму вполне по силам собрать, когда вместе кооперируются несколько человек. Таким образом даже небольшая группа единомышленников, проживающая в одном городе, может изготовить свое собственное СМИ и доносить до общественности свою гражданскую позицию.

Часть денег мы собрали сами, часть нам дала одна из донецких оппозиционных политических партий. В благодарность мы разместили на последней странице ее рекламу, маркированную соответствующим образом. По джинсе наша позиция принципиальна - размещать ее мы не будем, поскольку "Донецкая правда" замышлялась как независимое, авторское издание донецких журналистов. В то же время желание политической силы помочь нам легко объясняется наличием общего врага и схожестью целей.

Три тысячи - это немного. Пост в блоге временами и то больше посетителей просматривает. Но зато газета рассчитана на местного читателя, живущего где-то в барачном поселке и не имеющего доступа к иным СМИ, кроме официально благословленных местной властью газет. Часть тиража уже уехала в Горловку. В шахтерской глубинке альтернативная точка зрения особенно необходима. Местное население традиционно верит напечатанному в газетах, но при этом вся здешняя пресса по сути является предвыборной листовкой Партии Регионов. С такой информационной монополией необходимо бороться.

Издание, как вы наверно уже догадались, абсолютно некоммерческое. Распространяется бесплатно. По сути, чистая благотворительность. Но лучше уж так, чем отдать деньги обрыгану из перехода или мразотному попу. Пока что "Донецкую правду" решено выпускать раз в месяц. На большее у нас сейчас не хватает денег. Если удастся привлечь материальную помощь, выход газеты участится. Теперь я буду регулярно рассказывать здесь о том, как продвигаются дела в этом направлении. Возможно, это поможет кому-то организовать подобное дело у себя в городе. Полностью ознакомиться с содержанием первого номера можно тут, скачав pdf-файл "Донецкая правда".

Помните, что несколько десятков убежденных и целеустремленных человек при правильной самоорганизации могут добиться гораздо большего, чем тысячи коррумпированных свиней, паразитирующих на украинских налогоплательщиках.

Прошу пиарить пост и перенимать опыт. С чувством временно исполненного долга отчаливаю на несколько дней из Донецка по делам. Самое интересное, как всегда, впереди.

Привет!

Болонська система. Частина 1: Європа

Під час дискусій на тему реформ у вищій освіті автор відмітив цікавий факт: представники найбільш політично активного населення України дуже слабко інформовані про стан справ у ВНЗ, особливо про суть Болонської системи та наслідків її впровадження. Вони випустилися з інститутів та університетів досить давно, і з тієї пори мають стереотип: будь-яка реформа, що походить з ЄС – благо, радянські пережитки в освіті – абсолютне зло. Автор провчився 2,5 роки у провінційному університеті і на власній шкірі відчув наслідки освітніх реформ, що відбувалися у руслі Болонського процесу – цілком негативних. Водночас він застав останні рудименти радянської системи, як позитивні, так і негативні, що дозволило йому порівняти їх та зробити певні висновки.

 Цей цикл постів буде корисним та цікавим для тих, хто хоче зрозуміти, що ж сталося з вищою освітою, з перших рук – рук студента ННІ іноземної філології Житомирського державного університету імені Івана Франка.

 

Історичні передумови Болонської конвенції

У Європі університети почали виникати приблизно з ХІ століття. В часи Середньовіччя європейський регіон був надзвичайно роздробленим на володіння феодалів різної величини. Великі міста, що розміщувалися на цих землях, мало контактували одне з одним. Ця ізольованість призвела до того, що всі університети, які виникали в містах, мали свої особливі традиції, навчальні програми, методи оцінювання та викладання.

У ХХ столітті ця неоднорідність вилилась у велику проблему для фундаторів Європейського Союзу. Університети мали різні принципи оцінювання, різні наукові ступені. У вищих навчальних закладах Європи також сильно відрізнялися умови здобуття тих самих наукових ступенів. Виникла цікава ситуація: створили Шенгенську зону, зникли кордони, а вільне пересування кваліфікованих спеціалістів у ній неможливе: роботодавець бачить перед собою диплом бакалавра, але він не знає, що вчив той бакалавр: може, в цьому університеті бакалавра дають після 3 років навчання, а може й після 4. Незрозумілі також стандарти та методи оцінювання.

Саме тому 19 червня 1999 року в місті Болонья міністрами освіти 29 країн Західної і Центральної Європи була підписана Болонська конвенція (або Болонська декларація) — угода щодо стандартизації підходів до організації навчального процесу і функціонування вищої школи в Європейському Союзі. Міністри представляли такі країни: Австрію, Бельгію, Великобританію, Грецію, Данію, Естонію, Ірландію, Ісландію, Іспанію, Італію, Латвію, Литву, Люксембург, Мальту, Нідерланди, Німеччину, Норвегію, Польщу, Португалію, Румунію, Словаччину, Словенію, Угорщину, Фінляндію, Францію, Чехію, Швейцарію, Швецію. В 2002 році до Болонського процесу приєдналися Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія, а в 2003 році – Албанія, Андорра, Боснія і Герцеґовина, Ватикан, Республіка Македонія, Сербія і Чорногорія, Росія. Україна приєдналася до Болонського процесу в травні 2005 року.
 

Суть конвенції.

Болонська конвенція закріпила 6 основних принципів навчального процесу:
  1. Введення двоциклового навчання: додипломного та післядипломного. Додипломний цикл передбачає одержання 1-го академічного ступеня (бакалавр). При цьому тривалість навчання на додипломному циклі має бути не менше 3 і не більше 4 років. Успішне завершення 1-го циклу відкриває доступ до 2-го циклу — післядипломного. Навчання впродовж 2-го циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).
  2. Запровадження системи кредитів на основі Європейської системи трансферу оцінок (ECTS). ECTS обумовлює кредитно-модульну організацію навчального процесу, яка базується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (кредитів). Зменшує навантаження на студентів, оскільки за умов її впровадження відсутні сесії. Система не передбачає обов'язкового семестрового екзамену для всіх студентів. Протягом навчального семестру студенти складають два модульні контролі під час тижнів, вільних від аудиторних занять, а їх знання оцінюються за 100-бальною шкалою. Студенти, які за результатами модульних контролів здобули з конкретних навчальних дисциплін не менше від встановленої мінімальної кількості балів, атестуються з цих дисциплін із виставленням їм державної семестрової оцінки («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно») відповідно до шкали переведення. Студенти, атестовані з оцінкою «незадовільно», зобов'язані складати семестрові екзамени. Семестрові екзамени можуть також складати студенти, які бажають покращити оцінку, отриману за результатами модульних контролів. Оцінювання знань на екзаменах здійснюється у 100-бальній шкалі з наступним переведенням у державну оцінку.
  3. Контроль якості освіти передбачається здійснювати акредитаційними агенствами, незалежними від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що їх отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.
  4. Розширення мобільності студентів, викладацького складу та іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.
  5. Забезпечення працевлаштування випускників. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, рекомендованого ЮНЕСКО.
  6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

Мабуть, необхідно особливо зупинитися на системі ECTS, оскільки її зміст дуже важко зрозуміти людині, що вчилася за радянської системи освіти.

ECTS - це система, яка створена для забезпечення єдиної міждержавної процедури оцінювання навчання, системи виміру і порівняння результатів навчання, їхнього академічного визнання і передачі від одного закладу освіти іншому. Система може використовуватись усередині закладу освіти, між закладами освіти однієї країни, а так само між закладами освіти - партнерами з різних країн.
Європейська система переведення і накопичення кредитів (ECTS) була розроблена у 1989 році в рамках програми Erasmus, що в даний час є частиною програми Socrates. ECTS - єдина успішно опротестована система кредитів, яка використовується по всій Європі.
Спочатку ECTS призначалася тільки для переведення кредитів. Система сприяла заліку освіти, що була здобута за кордоном, і, таким чином, підвищувала якість і кількість мобільних студентів в Європі. Останнім часом ECTS перетворюється на систему накопичення, яку запроваджують по всій Європі на інституційному, регіональному і національному рівнях. Запровадження кредитних систем, сумісних з ECTS є однією з ключових цілей Болонського процесу.
ECTS - система, яка розроблена в інтересах студентів і базується на визначенні навантаження студентів, необхідного для досягнення цілей програми.
ECTS спрощує розуміння і порівняння навчальних програм для всіх студентів (вітчизняних і іноземних). ECTS стимулює мобільність і академічне визнання. Вона допомагає університетам організувати і переглядати їх навчальні програми. ECTS може бути використана для різних програм і форм навчання. Ця система робить здобуття вищої освіти в Європі привабливішим для студентів з інших континентів.
Заліковий кредит - це одиниця виміру навчального навантаження, необхідного для засвоєння кредитних модулів, або блоку кредитних модулів.
Кредитний модуль - це закінчений обсяг інформації, яку має засвоїти студент, або закінчений обсяг навчальної діяльності, яку має виконати студент.
ECTS- кредити відображають навантаження студента за відповідним курсом. Один семестр денного навчання відповідає 30, один рік - 60 кредитам ECTS, що присуджуються по завершенні періоду навчання і складання іспитів. Розподіл ECTS кредитів ґрунтується на офіційній тривалості циклу програми навчання. Загальне навантаження, необхідне для здобуття ступеня бакалавра, яке вимагає 4 роки навчання, дорівнює 240 кредитам. Кредит це також спосіб переведення в кількісну форму результатів навчання. Під результатами навчання розуміють комплекс умінь (що повинен знати, розуміти і бути здатним зробити студент після завершення навчання), незалежно від тривалості навчання. ECTS кредити можуть бути отримані тільки після завершення необхідної роботи і відповідного оцінювання досягнутих результатів навчання.
Навантаження студентів в ECTS включає час, що проводиться за слуханням лекцій, семінарів, самостійного навчання, підготовки і складання іспитів і т.д. Кредити розподіляються по всіх компонентах програми навчання (модулі, дисципліни, стажування, дипломна робота тощо) і відображають кількість роботи, необхідної для виконання кожного компоненту відносно до загальної кількості необхідної роботи для завершення повного року навчання за даною програмою.

Успішність студента характеризується наступними оцінками, які використовуються для спрощення переведення оцінок між інститутами, забезпечуючи конвертованість внутрішніх оцінок закладів освіти:

A  -   Відмінно - відмінна робота з однією незначною помилкою
B  -   Дуже добре - вище за середнє, але з декількома помилками
C  -   Добре - звичайна робота з декількома значними помилками
D  -   Задовільно - посередньо, зі значними недоліками
E  -   Достатньо - виконання задовольняє мінімуму критеріїв оцінки
  - Не здано - для одержання кредиту потрібна деяка доробка
F  -   Не здано - для одержання кредиту потрібна значна доробка

 

Наслідки впровадження Болонського процесу в Європі

Ще у 1982 р. з метою представлення соціальних, культурних, політичних та економічних інтересів студентів та впливу на освітні структури національного, європейського та міжнародного рівнів був створений Національний союз студентів Європи (ESIB), що об’єднує 11 мільйонів студентів з 37 європейських країн. У 2001 р. на конференції в Празі, коли кількість країн, що підписали Болонську Декларацію в 1999 р., збільшилася з 29 до 31, ESIB взяв на себе роль студентського активу на підтримку Болонського процесу. В 2003 р. ESIB видав бюлетень про результати Болонского процесу на європейському просторі (European Student Bologna Surveys (September 2003, www.esib.org ). Робота повністю базується на даних опитувань студентів, і відчувається, що автори намагалися подати ситуацію об’єктивно, хоча їм так і не вдалося до кінця приховати свою симпатію до Болонської реформи.

Що цікаво, деякі з вище названих пунктів увійшли і в список негативних, на думку студентів, факторів. Наприклад, багато студентів скаржилися на низькі можливості мобільності. Виявилося,  що під час переїзду в іншу країну студент часто повинен надати докази того, що в його розпорядженні знаходиться певна (досить значна) сума грошей (в Норвегії це 9,500 євро в рік), Якщо таких доказів нема – в’їзд до країни заборонено. Також вони звернули увагу на занадто сильну орієнтацію освіти на потреби ринку, обурювалися падінню рівня освіти. До негативних ефектів системи віднесли також недоступність магістратури (дорого), соціальну нерівність (знову ж таки із-за фінансових можливостей), пасивність студентів (із-за відсутності широкої інформації про сам процес та із-за того, що всі рішення вже прийняті начальством). Вказували також на довільний характер трактування нових правил, результатом чого стає плутанина та зниження якості освіти.

В бюлетені відчувається деяке занепокоєння тим, що більшість очікувань студентів ще навіть не почали втілюватися в життя, хоча реформа як би давненько в силі. Але в цілому ESIB вітало Болонську систему як спробу відповіді на нагальну потребу реформи освітньої системи в Європі та як шлях до об’єднаного освітнього простору.

Через 2 роки, в травні 2005 р., ESIB представляє нову роботу, названу авторами «Чорною Книгою Болонського процесу» (www.esib.org/documents/blackbook.pdf). Книга створена на основі матеріалів, представлених студентами з 31 країни-учасниці процесу включно з Італією, Францією, Великобританією. Як можна здогадатися вже з назви, книга перечислює численні провали реформи. Тут розповідається про неефективність кредитної системи, про проблеми зі структурою бакалаврату-магістратури, про недосяжність мобільності. Стає очевидним те, що все нове та привабливе в Болонській системі, по-перше, на практиці виявилося абсолютно недієздатним, по-друге, встигло «заразити» цією недієздатністю традиційно сильні сторони вищої освіти. Уявіть, яким грандіозним повинне бути падіння якості освіти, якщо на нього скаржаться не тільки викладачі, але й студенти, «стаж роботи» яких у викладацькій справі не дуже великий. Різко змінилася ситуація з доступністю освіти, і зовсім не в кращу сторону, як було обіцяно. Наприклад, в Нідерландах плату за навчання підняли з 2 000 до 15 000 євро в рік тому, що спонсор відмовив в інвестиціях. І подібних випадків – тисячі. Зрозуміло, що студенти обурені – збільшення плати за навчання проходить паралельно з погіршенням її якості! Крім того, участь студентів у прийнятті рішень не просто не схвалюється, а навпаки – грубо придушується. Наприклад, в Швейцарії в головному органі управління освітою (Swiss University Council) не представлений ні один студент, хоча студентський актив добивається цього вже декілька років. Одного разу студенти навіть «вломилися» на закрите засідання SUC з вимогою прийняти участь в обговоренні Болонського процесу, в чому їм одразу відмовили та виставили за двері. Не хочеться поки європейським студентам бути в справах освіти тупими споживачами того, що пропонують „зверху, тому й скаржаться, що реформа відучувати критично (тобто мислити взагалі).

Є в Європі й більш радикально налаштовані студенти – норвезька група Norsk Studentunion (NSU), членів якої об’єднує протидія саме початковим цілям та принципам Болонського процесу. Серед них вони називають комерціалізацію вищої освіти, її орієнтацію виключно на потреби ринку, глобального капіталу, свідоме зниження рівня масової освіти (магістратура розрахована на дуже малий відсоток студентів, більшість обмежується 3 роками навчання), фрагментацію знань, що в результаті дає відсутність критичного мислення та безумовне нав’язування світогляду, заснованого на ринковій економіці. Цей рух в 2005 році підхопили студенти 40 організацій різних європейських країн, котрі підтримали та взяли участь в Європейському Форумі по справах Освіти. Активісти Форуму заявили, що вони не просто протестний рух проти Болонського процесу, а рух за загальнодоступну емансиповану от економічних залежностей та критичну освіту, направлену на інтереси суспільства, а не бізнесменів. Крім того, адепти нової системи, не дивлячись на численні фрази про важливість участі студентів у ній, на ділі не тільки не сприяють участі в ній, але й активно заважають.

Гостра невідповідність наслідків Болонського процесу інтересам всього студентства спровокувала широкий протестний рух у багатьох європейських країнах.

Німеччина – проти обмеження державного фінансування вищої освіти, десятки тисяч студентів у федеральних землях Гессен, Нижня Саксонія, Баварія, більше 100 000 студентів та викладачів у Берліні. Координатор протестів – Національне об’єднання студентів.

Італія – проти комерціалізації освіти, наметові містечка на вулицях за участю тисяч студентів. Координатор – Національний союз студентів Італії.

Ірландія – проти підвищення реєстраційної плати студентів з $650 до $750 та проти погіршення якості освіти. Координатор – Союз Студентів Ірландії.

Бельгія - 12-тисячний протест в Брюсселі проти пасивної ролі студентів та недостатнього соцзабезпечення, проти нової системи вчених ступенів, що не відповідає Булонській декларації, але нав’язується урядом.

Список використаних матеріалів

http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=860

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F

http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=1191

http://users.kpi.kharkov.ua/cutting/inform/intro.htm

Далі буде.

Анекдот

Originally posted by rusistka at Анекдот

Альтернативные новости:


столичные геи, узнав об отставке Лужкова решили занять несколько рекламных площадей в Москве.

Отправляясь на работу, москвичи смогут насладиться незатейливой фразой, красующейся на биллбордах:

"От оно чё, Михалыч!"

Моим гостям

40 фактів про бандерівців, які повинен знати кожен

1. Бандерівців видумав німецький Генштаб. Із вдячності німцям та із ненависті до Росії, росіян і всього русского бандерівці видумали Адольфа Гітлера.

2. Перші бронежилети появились у Радянському Союзі і прикривали тіло лише ззаду. Бо бандерівці завжди стріляли в спину.

3. На Західній Україні радянські військові пересувались парами, зв"язуючись спина до спини. Це заважало ходити, але страхувало від бандерівців, які завжди стріляли в спину.

4. Бандерівців фінансували німці. Мельниківців теж фінансували німці, але через інший банк. Для відмивання бабла.

5. Бандерівці ніколи не воювали з німцями. На жаль, німці часто про це забували і воювали з бандерівцями. При цьому вони не повертались до бандерівців спинами, і відбувалась страшна різня.

6. Бандерівців активно підтримували сіоністи - люті вороги СРСР. Вони навіть прислали їм із Палестини два єврейські медичні батальйони.

7. Бандері настільки не давала спокою слава Гітлера, що він написав книгу "Моє визвольне змагання", де сформулював "остаточне вирішення польского питання" у "хрестовому поході на Волинь".

8. Кажуть, що Бандера сидів у польському концтаборі. Це неправда. Поляки просто охороняли його від агентів НКВД, бо ненавиділи Росію.

9. Кажуть, що Бандера сидів у німецькому концтаборі. Це неправда. Він лікував хвору підшлункову у режимному санаторії СС.

10. Бандерівці завжди люто нападали на пацифікаційні команди поляків і вирізали всіх ущент. Хто не знає, пацифікації - це акції польських пацифістів по встановленню дружби з іншими народами тогочасної Польщі.

11. Бандерівці завжди діяли у лісах, а на відкриті простори виходили тільки вночі. Вони боялися сонячного світла.

12. На Західній Україні діяли загони НКВД, замасковані під бандерівців. Але їх швидко розкривали: у енкаведистів руки були по лікоть в крові, а у справжніх бандерівців - по плечі.

13. Бандеру, як і Бабая, насправді видумали москалі для того, щоб лякати ним дітей. Діти настільки в нього повірили, що вони матеріалізувались. Тільки Бабай носив галіфе, мав вуса і курив люльку.

14. Бандерівці під страхом смерті заставляли гуцулів масово виготовляти карпатські килими, які далі відправлялись Гітлеру. Із усіх килимів він найбільше любив гризти саме карпатські.

15. Поляки насправді настільки любили волиняків, що почали масово надавати їм медичну допомогу і проводити обстеження. З массового взяття аналізів крові з безіменних пальців селян почалась Волинська різня. Тупі бандерівці і досі стверджують, що її розпочали поляки.

16. Бандера був не просто карликом із великою головою і червоними очима. Він був цирковим ліліпутом із Літаючого Цирку Ріхтгоффена.

17. Бандера не був українцем. Він був іспанцем. Але старанно це приховував.

18. Шухевич не був українцем. Він був одеським євреєм, і справжнє його прізвище - Шухерович. Саме він підтримував зв"язки бандерівців із сіоністами.

19. Адольф Гітлер був Провідником Берлінського Крайового Проводу ОУН.

20. Бандерівці розмножувались укусами. Людина, покусана бандерівцем, нічим не виявляла себе до повного місяця; тоді виходила надвір, казала "свій, до свого, по своє" і перекидалась бандерівцем в кожусі і з обрізом.

21. Таким-сяким порятунком від укусу бандерівця був тільки один варіант - укус чекіста. Люди, укушені чекістами, ставали стукачами. Уночі вони виходили в ліс і стукали по дереву морзянкою. Укушені бандерівцями стукачі просто умирали, і це давало підстави Православній Церкві(МП) їх відспівувати.

22. Бандерівські історики стверджують, що в УПА були навіть танк і літак. Це правда. Бандерівці взагалі любили красти все, що погано лежить.

23. Уніформу для УПА розробив Хьюго Босс по особистій вказівці Розенберга.

24. Свій головний убір бандерівці називали "мазепинкою". Цим вони підкреслювали свою ненависть до Росії, росіян і взагалі усього русского.

25. Бандерівці не користувались власними іменами, а тільки псевдонімами. Ця кримінальна традиція легко пояснюється: усі бандерівці були злочинцями.

26. Бандерівці люто ненавиділи і жахливо вбивали польських професорів і радянських учительок. Войовниче бидло завжди агресивно ставиться до освіти.

27. Найжахливішим винаходом бандерівців була так звана "Просвіта" - агітаційно-пропагандистські гуртки сектантського типу, що задурманювали населення і прививали їм ненависть до Росії, росіян і усього русского. Саме для їх діяльності бандерівці придумали НЛП, 25-й кадр, інфразвук, п"ятихвилинки ненависті і греко-католицьку церкву.

28. Бандеру називали "провідником", бо до війни він ходив по електричках і перевіряв пасажирські квитки. Ось такий тупий був гумор у бандерівців.

29. Заступником Шухевича був американський шпигун Волтер Кук, нащадок того самого кровожерного пірата Джеймса Кука.

30. Бандерівці люто заздрили Гітлеру, бо у того було багато зручних бункерів. Тому вони рили собі бридкі вогкі землянки, у яких кишіли черви і миші. Бо бандерівці ніколи нічого не могли зробити належним чином.

31. Найлютіші і найкровожерніші бандерівці записувались у дивізію СС "Галичина". У ній служило бандерівців більше, ніж усіх інших разом взятих народів СРСР у німців.

32. Насправді бандерівських дивізій було п"ять: "Галичина", "Вільна Галичина", "Мертва Галичина", "Гітлерова Галичина" і "Вільна від москалів Галичина". Саме тому бандерівці умудрились одночасно звірствувати в різних куточках світу.

33. Червоно-чорний прапор бандерівці розшифровували як "кров москаля на вкраїнській землиці".

34. Символом бандерівців був тризуб. Неодмінним атрибутом всіх зборів бандерівців були поставлені вертикально вила-трійчата, на яких корчився живий росіянин.

35. По особистій вказівці Шпеєра бандерівцям постачали найсучаснішу німецьку зброю. З цього приводу Гіммлер зі Шпеєром посварився: внаслідок таких дій війська СС озброювались всяким дрантям тридцятирічної давнини.

36. Ісконно русскую "трьохлінійку" бандерівці називали "шестилінійкою". Річ у тім, що пробивні характеристики зброї бандерівці визначали наступним чином: ставили у шеренгу десять росіян і стріляли в них одною кулею. "шестилінійка" пробивала наскрізь шість росіян. А StG.44 називали "дев"ятилінійкою". Здогадайтесь, чому.

37. Бандерівці настільки ненавиділи все русскоє, що навіть повигадували якісь недолугі військові звання - "ройовий", "кущовий", "пасічний", "хутірний", "провідник". Заступник "провідника" називався "напівпровідником". А Гітлера бандерівці називали "Надпровідником".

38. Для посвячення у бандерівці кандидат повинен був привселюдно вбити і розчленувати росіянина. І випити його кров. Кажуть, що Гітлера посвячували тридцять два рази. За його власними проханнями.

39. Бандерівці настільки ненавиділи Росію, росіян і все русскоє, що носили "вишиванки" - перешиті ісконно русскіє косоворотки.

40. Якби бандерівців не було, їх слід було би вигадати.

by bf_109e

Убираем "навязчивый сервис" внизу экрана!

Чтобы отключить LJTIMES надо зайти на страничку профиля http://www.livejournal.com/manage/settings/?cat=display
и внизу убрать галку у "Кириллические сервисы Я хотел бы использовать сервисы, разработанные для русскоязычных пользователей"

Примечание для тех, у кого эти сервисы не включены (чтобы не было соблазна): внизу окошка прокручивается список самых популярных записей.


Ще одна копіпаста про поцріотів усіх мастей

Журналисты, писатели, кандидаты, доктора превратились в пророков грядущего украинского ада. Может хватит?

Уважаемые журналисты, филологи, писатели, профессоры и кандидаты в доктора, в том числе и пишущие на "УП". Я просто хочу вас спросить, не много ли вы на себя берете, рассуждая о непреодолимых культурных различиях между Западом и Востоком Украины, о грядущем разделении страны, гражданской войне и погромах крымских татар.

Я ни на кого не работаю, не остаиваю политические интересы мелких уголовников и крупных подонков, поэтому я сам себе могу позволить говорить то, что думаю.

Так вот, товарищи хреновы писатели, с чего вы взяли, что именно вы элита Украины и имеете право ссорить галичанина и дончанина, ялтинца и ужгородца. Ваши взгляды на сегодняшний день – как промосковско-имперсковеликорусские, так и украинско – националистические, просто исторический мусор.

Вы из года в год пережевываете один и тот же кусочек дерьма, нежно передавая его изо рта в рот. Именно ваши бесноватые взгляды сегодня неуклонно толкают Украину на край пропасти, потому что, к сожалению, аналитиков, способных оторваться от любого вида национализма, в Украине – считанные единицы.

Страна дошла до того, что идеи о мирном или военном разделе Украины уже обсуждают в трамваях и на пляже, еще немного, и все свыкнуться с этой мыслью. Дело останется за малым – порвать страну на куски под улыбочки еврокомиссаров и кремлевских деятелей. Именно так называемая национальная элита создала дешевые мифы о "культурных галичанах", "донецких бандитах", "фашистах-бандеровцах" и "великом славянском братстве". Осталось только решить, где провести границу, по Днепру или по Збручу.

Вбейте себе в головы, уважаемые, что где бы ваши разжиженные мозги ее не провели, она обязательно будет линией фронта. Именно так это было в Чечне, Косово, Приднестровье, Южной Осетии, Абхазии, и точно таким же образом может произойти здесь. Любой раздел территории всегда вызывает конфликт интересов, и чаще всего в дискуссию вмешиваются автоматные очереди и канонада.

Задумайтесь на одну секунду о том, живут ли счастливо люди на этих землях, и, пожалуйста, сдерживайте свои шаловливые пальчики от частого постукивания по клавиатуре. Потому, что может придти время, когда настоящие практические "делители" Украины зажмут вам пальцы в тиски и выключат интернет, где вам пока позволено пиариться на жестоких идеях.

Мир, покой – высшая ценность человечества и главная ценность Украины. В кошмаре, который сопровождал коллапс СССР, Украина выстояла, ни один человек не погиб в кровавых межэтнических и политических столкновениях. Это – важнейшее достижение, о котором должен помнить каждый, чьи слова оказывают влияние на людей. Многие из вас очень слабо понимают, что такое война, междуусобицы, кровь. Я рад за вас, что вы видели это только по телевизору, не становитесь пророками ада, писучие братья мои.

Украинец из Луцка и украинец из Луганска, безусловно, отличаются. Но эти отличия не мешают и не будут мешать им жить в единой стране, читать одни и те же сайты, отдыхать в Крыму и Карпатах. Украина должна стать частью глобализованного мира, государством, где люди с любой национальной идентичностью чувствуют себя комфортно. Перед тем, как написать очередную хрюканину на тему раздела страны, попробуйте задуматься о том, что написать, чтобы помочь людям стать счастливее.

P.S. После того, как Янукович стал президентом, "УП" начала потихоньку превращаться в националистическую помойку, может быть стоит ввести цензуру? Это я так, вообще -то нравоучения – явно не мой стиль.

Я намеренно не называл адресатов критики, но среди них есть и всеми любимый Юрий Андрухович, и Александр Чаленко, который так не любит Андруховича. Ни остальные, кто тут колумнирует почем зря)

Евхений Ихельзон, для УП, blogs.pravda.com.ua/rus/authors/ihelzon/4c17871ee91df/